Досвід інклюзивної освіти: Інтерв’ю з Галиною Плєвакіною та Іриною Соцькою

by Olga Zhurbenko | 9 Листопада 2017 12:05

Плєвакіна Галина і Соцька Ірина працюють у Херсонському НВК № 33. З 2015 року в НВК діє інклюзивна форма навчання для дітей, які мають особливі освітні потреби. Серед таких учнів у НВК № 33 є діти з різними діагнозами: ДЦП, різні форми аутизму, затримка психічного чи інтелектуального розвитку. Часто ці діти походять з соціально незахищених сімей, батьки не можуть приділити їм достатньо уваги та й не завжди вміють це робити.

У НВК № 33 мріють створити Логопедичну кімнату. Галина та Ірина ставлять собі за мету допомогти дітям з інвалідністю порозумітись зі світом, усвідомлювати себе і вміти домовлятися з іншими. Ми поспілкувалися з ними, і дізналися, як їм це вдається.

Особливі потреби — які вони?

Інклюзивна освіта має давати можливість кожній дитині навчатися у комфортних умовах, всебічно розвиватися, спілкуватися з однолітками.

Водночас зараз певний спротив реалізації інклюзії чинить те, що в Україні панує низький рівень готовності суспільства (батьків, дітей), недостатній рівень підготовленості вчителів, що працюють з дітьми з особливими освітніми потребами. Це ускладнює підготовку до уроку, вибір ефективних методів та стратегій навчання.

Ми так організовуємо роботу, щоб сформувати толерантне ставлення до людей з інвалідністю та взагалі до “інших” людей як у учнів, так і в батьків. Ми справді хочемо допомогти дітям призвичаїтись до життя у суспільстві, гармонійно розвиватися.

Те, що ми звикаємо називати особливими освітніми потребами, насправді є найголовнішими потребами для кожної дитини і людини – це вміння знаходити спільну мову з іншими, звертатися по допомогу, організувати власне дозвілля, вміння товаришувати. Просто дітям з інвалідністю формування цих вмінь іноді дається більшими зусиллями, зате скільки їм дарує досягнення результату задоволення та впевненості в собі!

Їхні особливі потреби – це толерантність з боку інших, сприйняття без жалю і без зверхності, на рівних.

Хто готовий визнати ріЗність за ріВність?

Часто навіть найрідніші — батьки — не готові прийняти своїх дітей такими, які вони є, особливо це стосується “специфічних” розладів, наприклад, затримки у розвитку. Вони люблять своїх дітей, але своєю гордою любов’ю, яка не дозволяє їм визнати, що їхні діти “інші” і потребують особливої допомоги з боку шкільного персоналу. У такому випадку вони не погоджуються підписати карту з індивідуальною програмою розвитку, а їхня дитина вчиться у некомфортному для себе режимі.

Батьки, що готові до співпраці заради кращого майбутнього своїх дітей, отримують супровід — для них проводять збори, з ними спілкуються в телефонному режимі і інформують про успіхи і виклики їхніх дітей.

Серед батьків, що підписали карту ІПК, теж є ті, що не до кінця розуміють ситуацію і мають хибні очікування. Наприклад, часто чуємо щось на зразок “То ви з домашнім завданням йому допоможете?” Ні, ми не виконуємо за дітей домашні завдання. Ми дбаємо про те, щоб домашні завдання були їм по силах, щоб були цікаві і зрозумілі. Іноді допомагаємо виконати завдання з української мови чи математики, з якими зазвичай виникає найбільше труднощів.

Хто вчить, той вміє?

За два роки існування інклюзивної освіти у НВК ми краще зрозуміли особливості організації навчання для дітей з різними діагнозами, відпрацювали ефективні методики роботи.

Зараз вже активно ділимося цими напрацюваннями на методичних об’єднаннях.

Якщо у класі є діти з інвалідністю, то це вимагає більше часу на підготовку та розробку уроку. У підготовці беруть участь вчитель та його асистент. Спільно ми аналізуємо, що вдається і що не вдається вихованцям, створюємо адекватні їхнім можливостям завдання, об’єднавчі форми активності у класі (робота в парі чи групі), форми перевірки знань і вмінь.

Під час уроку в парі працюємо з усіма учнями, не виокремлюючи дітей з інвалідністю. Це буває нелегко, заняття нас іноді емоційно виснажують. Тому відколи у школі запровадили інклюзивну освіту, для профілактики емоційного вигорання вчителів постійно проводяться психологічні практикуми, лекторії, інтерактивні години, заняття з психологічного розвантаження.

Інклюзія — це не лише про уроки

Звісно, на уроках ми більше впливаємо на те, наскільки діти з інвалідністю будуть залучені у спілкування, у спільну роботу. На перервах ми сподіваємося на підтримку однокласників. Та не відпускаємо все на самоплив.

Для дітей з інвалідністю, як і для інших їхніх одноліток, важливо зняти напругу на перерві, переключити увагу і поспілкуватися. Тому асистент вчителя організовує для дітей спільне цікаве дозвілля, пропонує ігри та інтерактивні вправи, у яких можуть взяти участь всі. Іноді діти збирають пазли, а іноді грають у рухливі ігри, нещодавно ми грали у “Йшла собака по роялю”. Психолог теж навідує класи на перерві, перевіряє, чи не потрібна допомога асистентові вчителя.

Оскільки разом з асистентом вчителя діти бавляться, проводять вільний час, то часто сприймають його як друга. Галина каже, що коли приходить до школи, діти біжать до неї, обіймають, питають, як справи.

Є чим пишатися, є до чого прагнути!

Найбільше окриляють випадки, коли вдалося! Наприклад, минулого року дуже допомогли хлопчику з 7 класу, який настільки погано розмовляв, що однокласники зовсім не сприймали його, сміялися і знущалися. У хлопчика складна життєва ситуація — його виховує лише батько, мами немає. В батька не вистачає часу і грошей, щоб вирішувати труднощі сина з вимовою.

Логопедові вдалося успішно провести корекцію вимови звуків. Зараз, у 8 класі, хлопець вже чіткіше розмовляє. Бачимо, як налагоджуються стосунки з іншими дітьми, вони вже беруть його у свої компанії на перервах. Він все ще соромиться часом відповідати на уроках перед класом, але ми розуміємо, що відбулися важливі зміни.

Хай він не відповідатиме нам про логарифми чи класичні романи, зате він зможе мати людські стосунки — дружбу, кохання, він почуватиметься впевненіше і його сприйматимуть всерйоз, а це часом у житті набагато важливіше.

Такі випадки дають поштовх рухатися далі, працювати, допомагати. І це спонукає покращувати технічне оснащення, щоб заняття були ефективнішими і цікавішими, щоб вповні розкрити потенціал дитини. Спеціальні зручні меблі для занять, особливі дзеркала, інструменти для корекції допоможуть застосовувати прогресивні методики.

Мрії про Логопедичну кімнату

Та не завжди можна допомогти дитині в межах навчального процесу. Навіть адаптовані до потреб учнів вправи все одно достатньо складні, і дитині потрібен супровід.

Коли діти з особливими потребами бачать успішних однолітків, їм теж хочеться бути більш здібними, хочеться позбутися фізичних перепон.

Звісно, не всі перепони ми їм допоможемо подолати, але історія семикласника, коли корекція вимови вплинула і на успішність, і на особисті стосунки, говорить про те, що саме на розвиток мовлення, на комунікативні навички треба робити ставку. Так народилася ідея створити Логопедичну кімнату в нашій школі.

І йдеться не лише про усунення фонетичних недоліків. Декому з цих дітей потрібно покращити саме писемність. Наприклад, якщо в дитини вади слуху, вона гірше вловлює звуки і неправильно відтворює їх на письмі. З цим ми теж плануємо допомагати спеціальними вправами.

У дітей із затримкою психічного чи інтелектуального розвитку свої труднощі. Помічаємо, що їм бракує словникового запасу, мова збіднена, їм складно донести свою думку, пояснити щось. З ними ми теж будемо працювати над цим у Логопедичній кімнаті.

Тому усі 12 учнів, які навчаються за інклюзивною формою в нашому НВК, та ще двоє учнів, що перебувають на індивідуальній формі навчання, будуть відвідувати нашу кімнату і отримають ґрунтовну допомогу логопеда, психолога, дефектолога і асистентів.

Зараз ми робимо все, що в наших силах, на уроках, але окремого приміщення для занять з дітьми немає – є лише маленька корекційна кімната, де ми зробили косметичний ремонт за власні кошти і кошти небайдужих батьків, та цього замало.

Потрібні ще логопедичні меблі. Наприклад, логопедичний столик із дзеркалом дозволить дитині і логопеду одночасно сидіти перед ним. Дитина буде бачити і наслідувати рухи артикуляційного апарату дорослого. Конструкція столика буде суцільна і міцна. Це дуже важливо, тому що діти трапляються різні, дехто з них гіперактивний, дехто — агресивний. Не хочеться, щоб спеціалізовані меблі, придбані за спільні кошти, від цього суттєво потерпали.

Також нам усім хочеться мати кольоровий принтер. Оскільки бракує професійної літератури з вправами, ми часто шукаємо поодинокі завдання в Інтернеті та роздруковуємо вдома чи в копі-центрах, переважно це чорно-білий друк, який не привертає увагу дітей, не зацікавлює. Для деякої інформації чорно-білі ілюстрації просто не підходять, бо не передають суть.

Крім того, нам необхідні спеціалізовані засоби, логопедичні комплекти. Наприклад, логопедичні зонди. Щоб краще пояснити, що і для чого нам потрібно, розкажемо на прикладі одного заняття з дитиною.

То яке ж воно — ідеальне заняття у Логопедичній кімнаті?

Заняття проводиться в окремому кабінеті, де ніхто не заважає, є можливість сидіти, ходити, лягти.

Починається перший етап заняття – артикуляційна гімнастика. У великому дзеркалі логопедичного столика дитина може спостерігати за рухами свого артикуляційного апарату, а також наслідувати приклад логопеда.

У багатьох випадках користуємося логопедичними масажнми зондами для вступної гімнастики.

Тут знадобляться вправи “Неслухняний язичок”, “Гойдалка”, “Індичата”, “Конячка”, “Смачне варення”. Усі назви і передають рухи апарату, і легкі до запам’ятовування для дітей, і викликають кумедні асоціації, налаштовуючи на грайливий настрій на занятті.

Другий етап заняття – актуалізація знань. Тут дитині можна запропонувати виділити звук, який вона найчастіше чує у реченні, або у вірші, або у пісеньці, наприклад, звук Л:

Ходять лелеки по лузі,
Ходять лелеки у тузі:
Завтра у вирій далекий
Будуть летіти лелеки.

Ці пісеньки ми для них роздруковуємо з малюнками на кольоровому принтері, щоб їм легше було вибудовувати асоціації.

Третій етап – постановка або автоматизація звуку.

Тут знадобляться зонди, дзеркало, ватні палички – для постановки звука.

Для автоматизації звуку цікаво використовувати пісні чи вірші з необхідним звуком. Музичний супровід розслабляє дитину, вона легше сприймає дитячі голоси, що промовляють слова в пісні або у віршах. Відтак, потрібний комп’ютер, проєктор і колонки.

Насамкінець дитина повторює за логопедом звук у відкритому складі, потім в закритому, потім в словах.

Четвертий етап – закріплення знань.

Дитина вже дещо стомлена під кінець заняття, треба запропонувати їй щось цікаве. Наприклад, нехай придумає слова зі звуком, який сьогодні практикувала. Або можна разом скласти невелику казку про тварину чи предмет, у назві якого є вивчений звук.

А наприкінці для розрядки заспівати пісеньку, з якою працювали раніше. Тут у пригоді стане текст, показаний на проєкторі, щоб дитина співала, наче в караоке.

Щоб такі заняття відбувалися у Херсонському НВК № 33, щоб діти отримували фахову підтримку в зручних умовах, а вчителі мали можливість професійно розвиватися і практикувати сучасні методи, підтримайте створення Логопедичної кімнати:

Підтримати[1]

GoFundEd[2]

Source URL: https://naiu.org.ua/dosvid-inklyuzyvnoyi-osvity-interv-yu-z-galynoyu-plyevakinoyu-ta-irynoyu-sotskoyu/

---