ІІ. Стаття 26 Конвенції визначає право інвалідів на реабілітацію та абілітацію.

Статья 26.  Абилитация и реабилитация
1. Государства-участники принимают, в том числе при поддержке со стороны других инвалидов, эффективные и надлежащие меры к тому, чтобы наделить инвалидов возможностью для достижения и сохранения максимальной независимости, полных физических, умственных, социальных и профессиональных способностей и полного включения и вовлечения во все аспекты жизни. С этой целью государства-участники организуют, укрепляют и расширяют комплексные абилитационные и реабилитационные услуги и программы, особенно в сфере здравоохранения, занятости, образования и социального обслуживания, таким образом, чтобы эти услуги и программы:
а) начинали реализовываться как можно раньше и были основаны на многопрофильной оценке нужд и сильных сторон индивида;
b) способствовали вовлечению и включению в местное сообщество и во все аспекты жизни общества, имели добровольный характер и были доступны для инвалидов как можно ближе к местам их непосредственного проживания, в том числе в сельских районах.
2. Государства-участники поощряют развитие начального и последующего обучения специалистов и персонала, работающих в сфере абилитационных и реабилитационных услуг.
3. Государства-участники поощряют наличие, знание и использование относящихся к абилитации и реабилитации ассистивных устройств и технологий, предназначенных для инвалидов.

Впродовж своєї депутатської діяльності В.М. Сушкевич розробив БАЗОВИЙ законодавчий акт щодо ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ права інвалідів на реабілітацію та забезпечив його прийняття.

Проект Закону України „Про реабілітацію інвалідів в Україні” (реєстраційний № 5699 від 25.06.2004 р.) Автори – В.М.Сушкевич, М.П.Нощенко

6 жовтня 2005 року Закон України „Про реабілітацію інвалідів в Україні” (№2961-IV від 06.10.2005) прийнято з урахуванням пропозицій Президента України.

Закон сформулював основні принципи державної політики у сфері реабілітації інвалідів, правові і фінансові гарантії для організації і розвитку державної системи реабілітації інвалідів;
визначаються види і форми реабілітаційних заходів, типи реабілітаційних установ, їх повноваження і відповідальність за якість реабілітації інвалідів;
затвердив державні соціальні нормативи у сфері реабілітації, що застосовуватимуться для оцінки здатності інваліда або дитини-інваліда, яка пройшла реабілітацію, до самообслуговування, самостійного пересування, спілкування, контролювання своєї поведінки, навчання і зайняття трудовою діяльністю;

ІІІ. Стаття 28 Конвенції зобов’язує держави – учасниці забезпечувати для інвалідів достатній життєвий рівень та соціальний захист.

 Статья 28. Достаточный жизненный уровень и социальная защита.
 1. Государства-участники признают право инвалидов на достаточный жизненный уровень для них самих и их семей, включающий достаточное питание, одежду и жилище, и на непрерывное улучшение условий жизни и принимают надлежащие меры к обеспечению и поощрению реализации этого права без дискриминации по признаку инвалидности.
2. Государства-участники признают право инвалидов на социальную защиту и на пользование этим правом без дискриминации по признаку инвалидности и принимают надлежащие меры к обеспечению и поощрению реализации этого права, включая меры:
а) по обеспечению инвалидам равного доступа к получению чистой воды и по обеспечению доступа к надлежащим и недорогим услугам, устройствам и другой помощи для удовлетворения нужд, связанных с инвалидностью;
b) по обеспечению инвалидам, в частности женщинам, девочкам и пожилым лицам с инвалидностью, доступа к программам социальной защиты и программам сокращения масштабов нищеты;
c) по обеспечению инвалидам и их семьям, живущим в условиях нищеты, доступа к помощи со стороны государства с целью покрытия связанных с инвалидностью расходов, включая надлежащее обучение, консультирование, финансовую помощь и временный патронажный уход;
d) по обеспечению инвалидам доступа к программам государственного жилья;
e) по обеспечению инвалидам доступа к пенсионным пособиям и программам.

Проблеми підвищення рівня соціальної захищеності інвалідів завжди перебували і перебувають у полі зору народного депутата України, Голови Національної Асамблеї інвалідів України В. М. Сушкевича. Впродовж його роботи у Парламенті ІV скликання було прийнято цілий ряд законів. Зокрема :

Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (щодо соціально-побутового, медичного та технічного обслуговування)” реєстраційний № 3526 від 20.05.2003 р.) Автори – В.М.Сушкевич, В.І.Коновалюк, Ю.Л.Звягільський

Прийнято, як Закон України „Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 1773-IV від 15.06. 2004

Закон законодавчо врегулював певні раніше встановлені пільги  визначивши права інвалідів та дітей-інвалідів на: безплатний проїзд у міському і приміському транспорті, 50-відсоткове зниження вартості проїзду залізницею, водним і міжміським автомобільним транспортом у період з 1 жовтня по 15 травня; безплатне і пільгове забезпечення засобами пересування і реабілітації, ліками за рецептами лікарів, путівками санаторно-курортного лікування;
безоплатне користування радіотрансляційною точкою;
оплату послуг електрозв’язку за місцеві телефонні розмови з квартирних телефонів за сприятливими умовами;
отримання інформаційних послуг телерадіомовлення шляхом титрування та сурдоперекладу на дактильно-жестову мову глухих усної інформації актуальних, суспільно значущих, спортивних телепрограм.
Водночас Закон посилив відповідальність органів виконавчої влади за реалізацією програм соціального захисту.

Проект Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям та інвалідам” ( реєстраційний .№ 1077 від 22.06.2006 р ; автори – н.д. В.Сушкевич, В. Таран-Терен)

Законопроектом пропонувалось вдосконалити діючу систему соціальних допомог і гармонізувати законодавство, що регулює правовідносини в цій сфері.  Зокрема, змінами до Закону «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям", пропонувалось при визначенні права сім’ї на допомогу включати до складу сім’ї: дітей, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах до досягнення 23 років і не мають власних сімей, незалежно від місця проживання (перебування) або реєстрації; жінку та чоловіка, які проживають однією сім’єю, не перебувають у шлюбі, але мають спільних дітей. Також запропоновано заборонити обмежувати розрахунковий розмір державної соціальної допомоги сумою, еквівалентною 75 відсоткам рівня забезпечення прожиткового мінімуму для сім’ї та поширити на дітей-інвалідів норму щодо збільшення на 20 відсотків рівня забезпечення прожиткового мінімуму тощо.
Законопроектом також були запропоновані зміни до Закону "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" передбачали призначення допомоги інвалідам І групи незалежно від їх середньомісячного сукупного доходу; допомоги на догляд малозабезпеченим інвалідам І групи за умови, якщо їх середньомісячний сукупний дохід не перевищує збільшений на 15 відсотків прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: на 25 відсотків - інвалідам І групи підгрупи А (тобто особам з виключно високим ступенем втрати здоров'я, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду), у подвійному розмірі - допомогу на догляд інвалідам І групи підгрупи А. Також пропонувалось заборонити застосовувати рівень забезпечення прожиткового мінімуму при визначенні розмірів допомоги на догляд малозабезпеченим інвалідам І групи.
Також пропонувалось шляхом внесення змін до Закону "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" підвищити на 25 відсотків надбавку на догляд інвалідам з дитинства I групи підгрупи А і встановити її у розмірі 75 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (інвалідам з дитинства I групи підгрупи Б зберігається існуючий розмір надбавки),поширити право отримувати надбавку на догляд за дитиною-інвалідом на батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не вчаться, не служать, не займають виборну посаду або перебувають у відпустці по догляду за дитиною і фактично здійснюють догляд за дитиною - інвалідом, визначити розміри зазначеного виду допомоги, що виплачується інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, встановивши їх для інвалідів з дитинства, сиріт з числа дітей-інвалідів та інших дітей-інвалідів, відповідно, у розмірах 25, 100 і 50 відсотків призначеної допомоги.
ТАКИМ ЧИНОМ, ЗАКОНОПРОЕКТ МАЄ КОМПЛЕКСНИЙ ЗАКОНОТВОРЧИЙ ХАРАКТЕР ТА ЯСКРАВУ ПРАКТИЧНУ СОЦІАЛЬНУ СПРЯМОВАНІСТЬ. Він був підтриманий Комітетом у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів та профільним Комітетом з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту і туризму.

На жаль, 11 січня 2007 року під час голосування у Верховній Раді України законопроект не набрав необхідної кількості голосів (подано на підтримку – 198 голосів) - і зараз відповідно до встановленої законотворчої процедури буде доопрацьовуватись.