| Щодо Конвенції про права інвалідів |
|
|
10 липня 2007 року
Протягом останніх десятиліть зростає роль і значення міжнародних норм, закріплених у актах Організації Об’єднаних Націй (ООН), Міжнародної організації праці, задекларованих в актах Ради Європи, Європейського Союзу. Саме завдяки діяльності цих міжнародних організацій змінилось розуміння інвалідності, яка стала більше розглядатися в контексті рівності прав, сформувався перехід від медичної до соціальної моделі інвалідності. Предметом пильної уваги з боку Організації Об’єднаних Націй та інших міжнародних організацій є права інвалідів.
Слід наголосити на тому, що рівність прав повинна відображатися в результатах, досягнутих особою з інвалідністю, у разі необхідності, за умови вжиття спеціальних заходів. З метою заохочення, захисту і забезпечення повного та рівного здійснення усіма інвалідами всіх прав людини і основних свобод, а також заохочення поваги до їх гідності 13 грудня 2006 року Організація Об’єднаних Націй прийняла Конвенцію про права інвалідів. Важливо, що Конвенцією до інвалідів відносяться особи із стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар'єрами можуть заважати їх повній і ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.
Основними принципами цією Конвенцією проголошені: a) повага до властивої людині гідності, його особистої самостійності, включаючи свободу робити свій власний вибір, і незалежності; b) недискримінація; c) повне і ефективне залучення до суспільства; d) повага до особливостей інвалідів та їх прийняття як компоненту людського різноманіття і частини людства; e) рівність можливостей; f) доступність; g) рівність чоловіків і жінок; h) повага до здібностей дітей-інвалідів, що розвиваються, і повага до права дітей-інвалідів зберігати свою індивідуальність.
Конвенція визначає зобов’язання держав-учасниць у запровадженні загальноприйнятих вимог рівноправності в усіх галузях, які мають вирішальне значення для забезпечення якісної життєдіяльності інвалідів, а саме: · статтею 7 передбачені необхідні заходи для забезпечення повного здійснення дітьми-інвалідами всіх прав людини і основних свобод нарівні з іншими дітьми. При цьому декларується право дітей-інвалідів вільно виражати зі всіх питань, що їх торкаються, свої погляди, які повинні одержувати належну вагомість у відповідності з їх віком і зрілістю, нарівні з іншими дітьми, а також одержувати допомогу в реалізації цього права відповідно до інвалідності і віку; · статтею 23 сім'я визначена природним і основним осередком суспільства, який має право на захист з боку суспільства і держави. Ні за яких обставин дитина не може бути розлучна з батьками внаслідок інвалідності самої дитини, одного або обох батьків. Водночас у разі, якщо родичі дитини-інваліда не в змозі доглядати за нею, держави-учасники повинні організувати догляд шляхом створення сімейних умов для проживання дитини в місцевому співтоваристві; · статтею 24 передбачено створення умов для інклюзивної освіти на всіх рівнях. Зокрема, з метою полегшення для інвалідів освітнього процесу держави-учасниці зобов’язуються забезпечувати навчання сліпих, глухих, сліпоглухих осіб за допомогою найбільш відповідних для індивіда мов, методів і способів спілкування в обстановці, яка максимально сприяє освоєнню знань і соціальному розвитку; · статтею 27 визнано право інвалідів на працю нарівні з іншими, на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку інвалід вільно вибрав або на яку він вільно згодився, в умовах відкритого, інклюзивного і доступного для інвалідів ринку праці і виробничого середовища; · статтею 25 передбачені всі належні заходи для забезпечення доступу інвалідів до відповідних послуг у сфері охорони здоров'я, зокрема держави-учасниці: а) забезпечують інвалідам той же набір, якість і рівень безкоштовних або недорогих послуг і програм з охорони здоров'я, що і іншим особам; b) надають послуги, які необхідні особам безпосередньо внаслідок їх інвалідності, включаючи ранню діагностику, корекцію і послуги для зменшення і запобігання подальшого виникнення інвалідності; · стаття 26 зобов’язує держави-учасниці організовувати і розширювати комплексні абілітаційні і реабілітаційні послуги та програми, особливо у сфері охорони здоров'я, зайнятості, освіти і соціального обслуговування; · стаття 30 вимагає всіх належних заходів для забезпечення участі інвалідів у культурному житті, організації дозвілля, відпочинку, занять спортом.
Україна, як активний член міжнародних співтовариств, здійснює приведення національного законодавства до положень міжнародних актів і бере на себе зобов'язання за їх виконання. Аналіз національного законодавства свідчить про відповідність вимогам Конвенції про права інвалідів положень наступних законів: · „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”; · „Про реабілітацію інвалідів в Україні”; · „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”; · „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”; · „Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”; · „Основи законодавства про охорону здоров’я”; · „Про охорону дитинства”; · „Про соціальні послуги”; · „Про підтримку олімпійського, паралімпійського руху та спорту вищих досягнень в Україні”.
|






